понеділок, 20 березня 2017 р.

Традиції українського народу

ДЕНЬ СОРОКА СВЯТИХ МУЧЕНИКІВ
22 березня вшановуємо пам'ять сорока святих мучеників. Сорок святих мучеників севастійських — це була найкраща дружина у війську давньоримського імператора Лікінія. Сам Лікій був жорстоким язичником, гонителем християнської віри та тих, хто намагався її проповідувати. А ці сорок дружинників були пов'язані любов'ю до Ісуса Христа, відмовлялися і від почестей, і від багатства, але не погоджувалися принести жертву язичницьким богам. Сорок чоловіків не відмовилися від віри християнської.
22 березня — це друга зустріч весни. Вважається, що саме з цього дня має розпочинатися справжня весна. З часів язичництва зберігся звичай закликати весну: «Весна, весна красна, прийди, весна, з радістю, з великою милістю: з льоном високим, коренем глибоким, з хлібами пишними». У багатьох слов’янських народів випікали й нині випікають з тіста фігурки весняних птахів, прикріплюють іх до жердини, нанизують на вила, ходять з ними як з найрадіснішими дарунками природи, залазять на дахи, співають закличні веснянки, підкидають випічку якомога вище, аби сонцю та весні було чутніше та видніше.
Діти ходили з обрядовим печивом у центр села й гуртом декламували:
Пташок викликаю
З теплого краю:
Летіть, соловейки,
На нашу земельку,
Спішіть, ластівоньки,
Пасти корівоньки!
Після цього всі стежили за тим, коли над ними пролетить якась пташка. Це мало віщувати добро. Особливо раділи, якщо над головами з’являлися дикі гуси. Кожен брав соломинку та жбурляв услід птахам з таким побажанням:
— Гуси, гуси! Нате вам на гніздечко і на здоров’ячко, а нам на тепло!

А ще цього дня добрі господині печуть сорок булок із медом у формі пташок. Традиція велить роздати їх дітям, щоб у господарстві свійська птиця здорова була. Але центральною «кулінарною подією» цього дня є своєрідне змагання серед дівчат, їх обов’язком є продемонструвати свій хист до господарських справ: зварити сорок вареників і пригостити ними хлопців, а ті у свою чергу визначатимуть «авторку» найсмачніших. Цей звичай у народі називався «щоб мороз любисток не побив», тобто щоб світом правило кохання і не страшні йому були жодні перешкоди.

Немає коментарів:

Дописати коментар